Постанова ВП ВС від 14.06.2018 року

Друк

Пошук

717

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року

м. Київ

Провадження № 11-63сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О. А.

позивача ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Склярук Ю.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17,

У С Т А Н О В И Л А :

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23 жовтня 2017 року № 3378/2дп/15-17 «Про притягнення судді Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності».

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_3 послалася на те, що ВРП безпідставно застосувала Закон України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в України» (далі - Закон № 1188-VІІ), який суперечить Конституції України, оскільки його підписано неуповноваженою особою; відповідачем зроблено висновок про притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з реалізацією останньою дискреційних повноважень,за які згідно з нормамиміжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності; ВРП не вказано, які конкретно діяння судді ОСОБА_3 вчинено умисно чи через грубу недбалість, що становить поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 5 лютого 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_3 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Відповідач у своєму відзиві на скаргу просив залишити рішення ВРП від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 без змін та навів доводи щодо відсутності визначених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) підстав для скасування оскарженого ОСОБА_3 рішення ВРП.

У судовому засіданні ОСОБА_3, її представник, а також представник ВРП підтримали, відповідно, викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.

Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, суд виходить із такого.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України прийнято Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом.

Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції покладає на «суд» обов'язок належним чином вивчати всі заяви, аргументи й докази, долучені сторонами до справи, але так, щоб це не позначилося на оцінюванні того, наскільки вони необхідні для прийняття рішення.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

У червні 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції звернувся ОСОБА_8 із заявою про проведення перевірки стосовно судді Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_3. на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ.

23 жовтня 2017 року ДругаДисциплінарна палата ВРП, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за зазначеною заявою ОСОБА_8, прийняла рішення про притягнення судді Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Ухвалюючи таке рішення, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в ході розгляду адміністративної справи № 374/41/14-п та прийняття постанови від 10 січня 2014 року про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) суддя ОСОБА_3 допустила порушення законодавства, які свідчать про наявність в її діях ознак грубого нехтування обов'язками судді, що є несумісним з його статусом.

Зокрема, Другою Дисциплінарною палатою вказано на порушення суддею ОСОБА_3. вимог статей 33, 245, 251, 252, 278 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи та вирішення її відповідно до закону, що викликає сумнів у об'єктивності та неупередженості судді.

Застосування до судді ОСОБА_3. такого виду дисциплінарної відповідальності, як подання про звільнення, на думку Другої Дисциплінарної палати, стало виправданим з огляду на: особу цієї судді, якій зборами суддів Обухівського районного суду Київської області висловлено недовіру; численні звернення колективу цього суду до державних органів щодо діяльності судді під час здійснення правосуддя та адміністративних повноважень голови суду, а також з огляду на відсутність будь-яких позитивних даних, що характеризують суддю.

За невстановлення місцезнаходження матеріалів адміністративної справи, Друга Дисциплінарна палата вважала достатньою для розгляду дисциплінарної справи наявність у цього органу копії постанови з ЄДРСР.

Наведене рішення Другої Дисциплінарної палати від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_3 оскаржила до ВРП відповідно до статті 51 Закону № 1798-VІІІ.

ВРП рішенням від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 23 жовтня 2017 року № 3378/2дп/15-17, погодившись із висновками про те, що встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення судді ОСОБА_3. підпадають під поняття порушення присяги, визначене законодавством, чинним як на час прийняття постанови від 10 січня 2014 року, так і на час розгляду дисциплінарної справи.

Мотиви, з яких виходила ДругаДисциплінарна палата, зазначаючи про порушення норм процесуального законодавства, стосуються не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій ОСОБА_3 як судді та висновку про невиконання покладених на неї Конституцією України обов'язків, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

ВРП також вказано, що з дня вчинення суддею ОСОБА_3. порушення присяги встановлений законом для застосування дисциплінарного стягнення трирічний строк (з вирахуванням часу перебування судді у відпустці) не закінчився.

Велика Палата не вбачає підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 з огляду на таке.

Статтею 18 Закону № 1798-VІІІ установлено, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Засідання ВРП у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП або Дисциплінарної палати відповідно (частина друга статті 30 зазначеного Закону).

Із оскаржуваного рішення ВРП таматеріалів дисциплінарної справи, зокремапротоколу засідання ВРП від 21 грудня 2017 року, вбачається, що розгляд справи та ухвалення рішення відбулося за участю 12 членів цього органу, рішення прийняте більшістю голосів та підписане всіма учасниками засідання, на якому була присутня й суддя ОСОБА_3

Таким чином, передумови скасування рішення ВРП, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ, відсутні.

Вирішуючи питання щодо дотримання ВРП при прийнятті оскарженого ОСОБА_3 рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

ВРП в оскаржуваному рішенні, погоджуючись із висновками її Другої Дисциплінарної палати, підставою дисциплінарної відповідальності судді визначила встановлені під час перевірки цією палатою ВРП істотні порушення норм процесуального законодавства, які свідчать про наявність в діях судді ознак грубого нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді, а також порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Встановлені обставинисвідчать про порушення присяги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2453-VI) суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема з підстав істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.

Частиною першою статті 105 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції Українисуддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

Згідно з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема у разі порушення суддею присяги.

З набранням чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон № 2453-VI викладено в новій редакції, відповідно до пункту 1 частини другої статті 97 якого вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя було підставою для висновку про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді внаслідок порушення присяги.

Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних порушень, і після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII)та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (з урахуванням змін, внесених Законом № 1401-VIII) підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев'ятої статті 109 цього Закону істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, ВРП дійшла правильного висновку про те, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, які є підставою для звільнення з посади, не призвели до пом'якшення відповідальності за такі діяння.

Також у рішенні відповідачем взято до уваги, що відповідальність за дії, вчинені суддею ОСОБА_3., не скасовано та не пом'якшено, а отже, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону № 1402-VIII кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.

У своєму рішенні ВРП погодилась із висновками Другої Дисциплінарної палати про те, що діяння судді ОСОБА_3. полягали, зокрема, в тому, що суддя не обґрунтувала підстав надання переваги протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту інспектора ДПС як доказам у справі про вчинення адміністративного правопорушення. При цьому суддя не дослідила пояснень ОСОБА_8, щодо якого нею було прийнято рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Також вона відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про допит свідків у суді, які згідно з його поясненнями, перебували в автомобілі разом з ним під час зупинки та могли підтвердити факт відсутності з боку працівників ДАІ вимог про зупинку автомобіля. Окрім цього, суддя ОСОБА_3 не з'ясувала під час обрання виду стягнення наявності обставин, що можуть пом'якшувати або обтяжувати відповідальність, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, характер вчиненого правопорушення, як це передбачено статтею 33 КУпАП. Суддя ОСОБА_3 не мотивувала свого висновку про неможливість застосування більш м'якого виду адміністративного стягнення.

Як убачається із матеріалів дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_3, 10 січня 2014 року нею було винесено постанову у справі № 372/41/14-п, згідно з якою ОСОБА_8 визнано винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, а саме: за невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, що мало місце 29 грудня 2013 року о 12:30 год. на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ - Овруч та застосовано до ОСОБА_8 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на максимальний строк 6 місяців.

ВРП у оскаржуваному рішенні оцінила дії судді ОСОБА_3. під час прийняття нею рішення про притягнення ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення. Така мотивація Другої Дисциплінарної палати та ВРП стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій ОСОБА_3 як судді та висновку про невиконання нею обов'язків, встановлених Конституцією та відповідним процесуальним законодавством України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП про те, що суддя ОСОБА_3 дослідила лише докази, які були надані стороною обвинувачення, не взявши до уваги та не заслухавши докази сторони захисту без належного обґрунтування мотивів їх відхилення.

Відмова у виклику свідків захисту за обставин, які складалися, призвела до неможливості об'єктивного встановлення факту події вчинення адміністративного правопорушення громадянином ОСОБА_8 всупереч статтям 248, 252 КУпАП.

Як докази сторони обвинувачення суддею були взяті до уваги, оцінені та покладені в основу притягнення до адміністративної відповідальності особи такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії АГ2 № 124921 від 4 січня 2014 року (який було складено на шостий день після ймовірного вчинення адміністративного правопорушення - події, яка відбувалася 29 грудня 2013 року) та рапорт інспектора ДПС Корнєва С.О. від 30 грудня 2013 року.

Свідків захисту ОСОБА_10, ОСОБА_11, про допит яких заявляв клопотання ОСОБА_8 у судовому засіданні, суддя взагалі не заслухала, обґрунтувавши це тим, що суд не встановив правових підстав для виклику та допиту як свідків вказаних ОСОБА_8 осіб, оскільки обставини цього факту не стосувалися предмета доказування.

Таким чином, суддею ОСОБА_3. всупереч статті 248 КУпАП була надана перевага доказам сторони обвинувачення, які було покладено в основу прийнятого нею судового рішення, а докази сторони захисту судом взагалі не перевірялися.

Згідно зі статтею 248 КУпАП (в редакції, чинній на час розгляду нею справи) розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу. Також згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши всі обстави справи в їх сукупності.

Суддя ОСОБА_3 не вжила необхідних заходів щодо перевірки документів, наданих працівниками ДАІ, відкинула усі докази, що могли свідчити про відсутність складу адміністративного правопорушення, проігнорувавши при цьому принцип презумпції невинуватості особи.

Крім того, суддею ОСОБА_3. не виконано вимоги статті 33 КУпАП і не дотримано загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, не з'ясовано обставин, що можуть пом'якшувати або обтяжувати відповідальність, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, також характер вчиненого правопорушення.

Зокрема, жодного обґрунтування у постанові від 10 січня 2014 року суддею ОСОБА_3. щодо доцільності обрання до правопорушника найсуворішого виду адміністративного стягнення із передбачених законодавцем у статті 122-2 КУпАП альтернативних видів стягнень у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний шестимісячний термін не наведено. Суддя ОСОБА_3 обмежилась лише загальними фразами щодо обставин вчиненого правопорушення, ступеня вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність та особи правопорушника.

Тобто суддя ОСОБА_3 прийняла постанову від 10 січня 2014 року без наявності обґрунтованих підстав для притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності, чим порушила право особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції; засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Наведене спростовує доводи ОСОБА_3 щодо відсутності вказівки в оскаржуваному нею рішенні ВРП на конкретні діяння судді, які стали підставою притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

ВРП обґрунтувала й висновок щодо застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення. Так, при ухваленні рішення ВРП взято до уваги висловлення недовіри судді ОСОБА_3. зборами суддів Обухівського районного суду Київської області, численні звернення колективу цього суду до державних органів щодо діяльності судді під час здійснення правосуддя та адміністративних повноважень голови суду, відсутність будь-яких позитивних даних, що характеризують суддю. Також з рішення убачається, що відповідачем не залишено поза увагою й надані ОСОБА_3 на охарактеризування її професійної діяльності документи, які, як зазначено у рішенні, не спростовують встановлені в ході перевірки порушення суддею, що підпадають під поняття порушення присяги.

Таким чином, в оскаржуваному рішенні наведено обґрунтовані та достатні мотиви обрання дисциплінарного стягнення, а тому дотримано баланс порядку його визначення на підставі частини п'ятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ.

Не можна погодитись із доводами скаржника щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з реалізацією дискреційних повноважень судді, оскільки, як убачається зі змісту рішення ВРП, цей орган не надавав оцінку саме процесуальним діям судді, не перевіряв законність постанови, а лише оцінював дії ОСОБА_3 при здійсненні нею правосуддя у контексті їх відповідності статусу судді, змісту його присяги та ступеню підриву суспільної довіри до суду.

Щодо відсутності матеріалів адміністративної справи слід зазначити, що дії судді, які кваліфіковано як істотний дисциплінарний проступок, випливають зі змісту постанови від 10 січня 2014 року, офіційний текст якої розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

ВРП погодилась із висновком Другої Дисциплінарної палати щодо можливості розгляду дисциплінарної справи стосовно заявниці за наявності копії постанови від 10 січня 2014 року, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка за змістом збігається із копією постанови, доданої до дисциплінарної скарги ОСОБА_8, оскільки встановити місцеперебування матеріалів адміністративної справи № 372/41/14-п щодо ОСОБА_8 виявилось неможливим.

Велика Палата Верховного Суду враховує положення Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень», відповідно до якого усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 6 цього Закону суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опублікований офіційно або внесений до зазначеного вище Реєстру.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи не бачить підстав для неможливості оцінки дій судді ОСОБА_3. щодо прийняття нею постанови від 10 січня 2014 року у справі № 372/41/14-п, згідно з якою ОСОБА_8 визнано винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, за текстом цієї постанови, яка розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення ВРП й доводи щодо безпідставності застосування при вирішенні дисциплінарної справи Закону № 1188-VІІ, який, на думку скаржника, суперечить Конституції України, оскільки в установленому нею порядку зазначений Закон не визнаний неконституційним. Крім того, питання конституційності законів знаходиться поза межами юрисдикції суду, який розглядає цю справу.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням балансу порядку визначення дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади, а тому відсутні правові підстави для задоволення її скарги.

Керуючись статтями 22, 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року № 4232/0/15-17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена 25 червня 2018 року.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

Історія справи

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры